Author: Євген Романчук

Зореслава Тарах, викладач німецької мови Школи конкурентних рішень KI School

Що перешкоджає випускникам середньої школи чи гімназії добре розмовляти іноземною мовою? Чому 10 років вивчення іноземної у школі приносять набагато менший результат, ніж робота з репетитором чи відвідування курсів протягом року?

Розгляну кілька причин:

1. Підхід “London is the capital of Great Britain“.

Дивно, але в наш час є “вчителі”, для яких розвиток освіти безнадійно заглох десь в епосі Середньовіччя. Моя бабця розповідає, як у 1940-х роках вчила напам’ять тексти іноземною та розповідала їх на оцінку. Хто б міг подумати, що зубріння й на початку ХХІ століття буде гіперпопулярним методом? Звісно, репродукування текстів напам’ять постачає оцінки в журнал і миттєво вирішує питання планування заняття. А як же результат? Навчання за принципом “три-З” (завчив-здав-забув) не має жодного ефекту через те, що “забув” є постійним супутником для “завчив”, а “здав” не застраховує учнів від “забув”.

Відмовившись від схеми “три-З”, можна спробувати інший шлях “8-3” – “зрозуміти-застосувати-запам’ятати-застосувати-забути-згадати-здати-застосовувати”. Але чи готовий вчитель присвятити більше часу на пошук та підготовку завдань? Наприклад, робота з текстом може складатися із таких етапів:

– зрозуміти значення найважливіших слів, принципи побудови речень та граматичні категорії;
– застосувати нові знання, виконуючи тренувальні вправи (навіть невеликий текст на 15 речень може супроводжуватися більш ніж 10-ма різноманітними вправами);
– запам’ятати нові слова та граматику після виконання вправ;
– застосувати засвоєні знання та вміння;
– забути частину матеріалу (природньо, не трагічно) ;
– згадати забуте через повторення;
– здати вивчене на оцінку;
– застосовувати час від часу вивчене, щоб не забути знову.

2. Підхід “Тобі не соромно про таке запитувати?

Часто учні та студенти бояться запитувати та перепитувати про те, що є незрозумілим чи забулося. У відповідь вони можуть почути “Як? Ти цього не знаєш? І тобі не соромно запитувати про це після стількох років вивчення іноземної?!” З часом такі прогалини більшають, руйнують структуру вже набутого знання, і всі зусилля йдуть нанівець. Звісно, буває так, що учні та студенти роблять неприпустимі помилки для свого рівня і запитують про те, що слід було би давно знати. Природньо, що вчитель чи викладач дратується і не хоче пояснювати знову і знову. У такому випадку можна відреагувати на запитання спокійно, порадити де можна знайти необхідну інформацію, або дати коротку відповідь на поставлене запитання. Така часова інвестиція врятує і учня, і групу від подальшого гальмування у процесі навчання. Ось тут слід обирати свою стратегію. Але в жодному разі не слід породжувати страх перед перепитуванням та уточненням!

3. Підхід “Вивчіть вдома!”

Дуже часто учні та студенти отримують завдання вчити напам’ять великий обсяг граматичного матеріалу. Часто їм не вдається вивчити завдання, або навпаки – граматику зазубрюють, але жодної користі від вивченого матеріалу не отримують. У чому ж полягає причина невдач?

По-перше: учням погано пояснють практичне значення матеріалу, що вивчається. Відтак, слабкою є мотивація для опанування знання. Аргумент “Вивчіть, бо так треба!” не є переконливим.

По-друге: учні не отримують чіткого пояснення стосовно механізму застосування правил: що й звідки береться, що у що перетворюється.

По-третє: граматичний матеріал потрібно не лише заучувати, а й “відшліфовувати” великою кількістю вправ. Правило “Practice makes perfect” ніхто не скасовував.

4. Підхід “До дошки!”

Відтворення набутого знання часто відбувається в атмосфері “публічного розстрілу” – біля дошки, або стоячи за партою. Страх припуститися помилки блокує невимушене застосування мовних навичок. В учнів та студентів формується психологічний бар’єр та антипатія до іноземної мови. У практичних ситуаціях ніхто не буде ставити нам оцінки до журналу, а страх отримати низький бал залишається на рівні несвідомого.

На мій погляд, якщо оцінюється, скажімо, усне мовлення, то варто виставляти бал за заняття в цілому. Пам’ятаю, так робила моя вчитель української мови та літератури. Учні були активними протягом усього заняття. За кілька хвилин до перерви оголошувалися бали — як підсумок роботи. Вчителі іноземної мови мають велику перевагу, оскільки працюють здебільшого з малими групами. Є можливість спостерігати за роботою учнів, коли ті працють в парах чи командах (що, до речі, не надто поширено, хоча необхідно). Створення атмосфери невимушеної співпраці — це реальне завдання, яке постає перед вчителем іноземної мови.

Урок іноземної — це світ ситуацій, це творча лабораторія, де немає місця для страху.