Зореслава Тарах, викладач німецької мови
Пропоную виключити іноземну мову з переліку шкільних предметів. Мені не раз доводилося чути, що школярі ненавидять уроки іноземної. Причини: незрозумілі пояснення вчителів, нудні уроки, моральний тиск. Тепер у мене немає підстав сумніватися, що ці причини є правдивими. Розповім чому.
Свого часу я вирішила провести методичний майстер-клас для вчителів середніх шкіл. Розповідати вирішила про методи урізноманітнення заняття. І ось, захід відбувся. Вже на п’ятій хвилині зустрічі я перестала розуміти, де я є і навіщо. Люди, які називають себе вчителями, не змогли дати відповіді на кілька ключових, на мій погляд, питань. Зате вкінці підсумували: “Ми все це знаємо”. Парадокс, правда?
“Які засоби використовуєте на уроці?” — питаю. “Підручник, крейду і дошку,” — відповідає найстарша учасниця. Згодом я дізналася, що є ще й магнітофон. “А ноутбуки використовуєте?” — мовчать. Далі кажу: “А що, якщо придбати проектор спеціально для вчителів іноземної? Скільки ж можливостей для навчання відкривається!” — “Та який проектор, ми ледве на магнітофон розжилися…” Ну гаразд, думаю. Далі намагалася дізнатися, чи хтось хоча б виступив з ініціативою придбати проектор, — може, хтось зумів переконати батьків, що скидатися на штори — це не найважливіше. Якщо держава не фінансує освіту, то може батьки готові зробити інвестицію в освіту власних дітей. “Винні батьки. Я ледве вибиваю гроші на навчальний посібник, а тут проектор. Нічого з цього не вийде”. Ніхто не намагався пояснювати, але всі знають, що нічого не вийде. Молодці! Гарна спроба.
На якомусь моменті зустрічі вчителі в один голос заголосили: “Зараз є багато дітей з відхиленнями від норми”. Тут мені стало цікаво: “А що це — норма?” Ніхто не відповів.
“Розташуйте парти на заняттях півколом, щоб учні не дивилися весь час у потилиці однокласникам. Здивуйте їх. Мова — це емоції, міміка, жести. Традиційне розміщення парт обмежує можливості для комунікації між учнями,” — на що я почула епічні відмовки: “Мало часу перед уроком, потім треба повернути все на місця, щоб інші вчителі не дратувалися”, або “Офтальмологи кажуть, що це шкідливо”. Щодо офтальмологів, — справді шкідливо, якщо весь час зиркати на дошку. Але яка користь від уроку іноземної, де головну роль перебирає на себе дошка і на неї весь час треба дивитися з однієї точки. Сидіння 6 годин за партою — теж не курорт для хребта. Може, закрити школи?
Ще одне запитання з мого боку: “Скільки часу має кожен учень, щоб попрактикувати усне мовлення?” — “Як два рази відповість за урок — то добре”. Тут я запропонувала вдатися до завдань у парах чи групах. “На уроці іноземної шум є виправданим, якщо він необхідний для виконання поставлених завдань, так само як заохочується переміщення класною кімнатою, зміна співрозмовників, обмін інформацією тощо”. Вчителі забідкалися, що колеги у сусідніх класах не зрозуміють. Про те, чи організовували вчителі розмовні заняття на вулиці, годі було й запитувати.
Отже, мій висновок такий: якщо на уроці іноземної мови немає завдань та ситуацій, які моделюють реальне життя, то уроки не мають НІЯКОЇ цінності, тому їх можна просто не проводити.
Іноземна мова у середніх школах має шанс, якщо:
1. директори стануть менеджерами;
2. перевірки будуть проводитися для діагностики і вирішення проблем, а не як обряд залякування і театральні виступи персоналу і учнів школи;
3. ентузіазм і креатив вчителів буде сприйматися як необхідність, а не як вияв дивакуватості;
4. батьки розумітимуть, що в сучасних економічних умовах треба інвестувати в технічне забезпечення школи, бо це — шанс дітей на хорошу освіту.
Так, ситуація у школах залежить від державної політики, так само як стан автомобільних доріг. Але мешканці деяких невеликих сіл мають чудові дороги. У той час як у сусідніх селах панує розруха. Варто замислитися.