Цікава розповідь про робочу і водночас захоплюючу поїздку нашого викладача з англійської мови Богдани Лісової.
Ніколи не вірила в прикмети, але коли під час першого заняття в курсі на стіл щедро вилилося горнятко з чаєм і захлюпало всі копії, то мимоволі згадалося, що в Індії пролита вода на щасливий початок. Потім залучаю все позитивне мислення і додаю: до того ж добре, що прикмета трапилася лише індійська, а не наша, а то горнятка було б шкода; удачі то хочеться, а розбитого посуду — не дуже. Крім того, аура в групі планувала бути світлою і позитивною, оскільки весь негатив розвіював ще один постійний учень і шанований член колективу (це вже довідалася пізніше) кіт Мажор…
Розпочала не зовсім з початку, тому зараз про те, що за курс я маю на увазі і про який колектив йшлося. Отож, нещодавно мені випала честь проводити виїзний інтенсив англійської для працівників Державного історико-культурного заповідника “Тустань”. Готувалась водночас із захопленням і острахом, оскільки скласти і провести ефективну п’ятиденну програму для студентів-початківців не так вже й легко. Результат, як на мене, виправдав затрачені зусилля, а час проведений в Уричі залишив море емоцій.
Найперше тішило позитивне налаштування групи. Незважаючи на те, що люди зібралися абсолютно різної вікової категорії, кожен приніс із собою позитив та усмішку на обличчі.
Гріють серце моменти, коли згадуєш старання і завзяття. Навіть між заняттями, в робочий час між одними та другими туристами витягались зошити і повторювались вивчені слова та фрази. В нас був такий собі процес безперервного навчання, коли навіть дорогою до скель мене запитували: “А як англійською дорога? А як каміння? А дивіться під ноги?” Приємно, що навіть з односельцями вітались не “Доброго ранку!”, а “Good morning!”.
Робочий процес був різноманітним, оскільки заняття проводили то в музеї, то в культурному центрі “Хата у Глубокім”, то зовсім вилазили на свіже повітря і поєднували приємне з корисним.
Динамізму додавали рольові ігри, карточки, кросворди. В студентів запалювались очі та з’являвся азарт.
Особливого настрою додав день четвертий, коли ми не забули і підтримали день вишиванки.
Щоправда святкування було перерване зливою, якої ще в житті не бачила. Трохи промокла, трохи перелякалась, трохи й мене залякали. В результаті — гумові чоботи на ногах, і трепіт на серці, оскільки, за словами людей, місцину біля річки, а саме там мене і поселили, після сильної зливи може заливати. Виявилось не так страшно, як здавалося, а фото на пам’ять залишилось.
П’ятниця була днем прощання, проте не сумного і зовсім без сліз. Дякую від себе та від KI School за теплі слова та відгуки. Ми це зробили! Іноземці нам більше не страшні!