…
Тарас Демко, викладач англійської мови Школи конкурентних рішень KI School
© KI SCHOOL
Навколо стільки всього цікавого, стільки нового і доступного, що нас стало важко здивувати. Коли світ насичений такою кількістю інформації, це стає нормою, входить у звичку. Але як же тоді дивуватися? І чи потрібно?
Питання риторичне, питання фундаментальне для нашого часу. Можливо, воно і не здається таким важливим, як заробляння грошей, роздуми про політику чи бажання ствердитися, але вміти дивуватися, на думку багатьох знаних філософів, письменників, поетів et al, це дуже і дуже важливо.
© KI SCHOOL
— Чому ми любимо дітей?
— Бо вони відкриті для дива.
А як залишатись відкритим? — Бути дитиною.
Ми вчимося все життя.
Вчителі теж вчаться, і є велика кількість хороших книжок для вчителів.
Вчитель творить спогади. Спогади, які учень носитиме із собою, до яких звертатиметься. Спогади — як логічні зв’язки між усім на світі і тим, що учень має зрозуміти.
Цікаво згадати про синестетів:
Якого кольору “завтра”? — Червоного!
Синестезія (англ. synesthesia) — здатність асоціювати слова, які не мають, здавалося б, нічого спільного. Це також здатність сприймати і відчувати нетипово. Наприклад, слухати очима (кольоровий слух), бачити носом (нюховий зір), ет сетера. Синестезія, до речі, допомагає у вивченні мов, музики, навіть віршів.
Вас дивують такі люди? Ви відчуваєте подив? Може, самі здатні здивувати?
Спробуймо “синестетично” (чи “синестезійно”) поєднати різні цікаві, але непоєднувані факти. Візьмемо перший—ліпший факт, що спадає на думку, коли бачиш літеру (а ви безперечно зараз бачите літери) — Скільки є літер, зокрема, в англійському алфавіті? Є 26 літер — і в цьому реченні всі вони присутні:
“The quick brown fox jumps over the lazy dog”.
Англійці люблять собак! Традиційно, на полювання за лисицями їздили із собаками.
Британські художники на портретах знатних людей завжди зображали собак, як символ аристократичности. Англійський живопис, не менш значний для світової культури, ніж, наприклад, англійська література, мова, чи музика.
Золота епоха Просвітництва (XII — XVIII ст.) дала Англії двох великих майстрів реалістичних пейзажів Томаса Ґейнсборо (Thomas Gainsborough) і Вільяма Гоґарта (William Hogarth). На багатьох його картинах присутній собака.
Вільям Гоґарт, Автопортрет (1748-49) Томас Ґейнсборо, “Ранкова прогулянка” (1785)
Цікаво, яким діалектом говорив Гоґард?
А знаєте, де він жив? Continue reading “Про Тигра, Жабу, Понеділок, ще багато всього і Вільяма Гоґарта”
