Про Тигра, Жабу, Понеділок, ще багато всього і Вільяма Гоґарта

1377559_567448533302721_1509109024_n

Тарас Демко, викладач англійської мови Школи конкурентних рішень KI School

 © KI SCHOOL

Навколо стільки всього цікавого, стільки нового і доступного, що нас стало важко здивувати. Коли світ насичений такою кількістю інформації, це стає нормою, входить у звичку. Але як же тоді дивуватися? І чи потрібно?

Питання риторичне, питання фундаментальне для нашого часу. Можливо, воно і не здається таким важливим, як заробляння грошей, роздуми про політику чи бажання ствердитися, але вміти дивуватися, на думку багатьох знаних філософів, письменників, поетів et al, це дуже і дуже важливо.

 © KI SCHOOL

— Чому ми любимо дітей?

— Бо вони відкриті для дива.

А як залишатись відкритим? — Бути дитиною.

Ми вчимося все життя.

Вчителі теж вчаться, і є велика кількість хороших книжок для вчителів.

Вчитель творить спогади. Спогади, які учень носитиме із собою, до яких звертатиметься. Спогади — як логічні зв’язки між усім на світі і тим, що учень має зрозуміти.

Цікаво згадати про синестетів:

Якого кольору “завтра”? — Червоного!

Синестезія (англ. synesthesia) — здатність асоціювати слова, які не мають, здавалося б, нічого спільного. Це також здатність сприймати і відчувати нетипово. Наприклад, слухати очима (кольоровий слух), бачити носом (нюховий зір), ет сетера. Синестезія, до речі, допомагає у вивченні мов, музики, навіть віршів. 

Вас дивують такі люди? Ви відчуваєте подив? Може, самі здатні здивувати?

Спробуймо “синестетично” (чи “синестезійно”) поєднати різні цікаві, але непоєднувані факти. Візьмемо перший—ліпший факт, що спадає на думку, коли бачиш літеру (а ви безперечно зараз бачите літери) — Скільки є літер, зокрема, в англійському алфавіті? Є 26 літер — і в цьому реченні всі вони присутні:

“The quick brown fox jumps over the lazy dog”.

Англійці люблять собак! Традиційно, на полювання за лисицями їздили із собаками.

Британські художники на портретах знатних людей завжди зображали собак, як символ аристократичности. Англійський живопис, не менш значний для світової культури, ніж, наприклад, англійська література, мова, чи музика.

Золота епоха Просвітництва (XII — XVIII ст.) дала Англії двох великих майстрів реалістичних пейзажів Томаса Ґейнсборо (Thomas Gainsborough)  і Вільяма Гоґарта (William Hogarth). На багатьох його картинах присутній собака.

Автопортрет

1422560_529583390443323_1424128307_nВільям Гоґарт, Автопортрет (1748-49)                                          Томас Ґейнсборо, “Ранкова прогулянка” (1785)

Цікаво, яким діалектом говорив Гоґард?

А знаєте, де він жив?

Зараз це найбільше місто Европейського Союзу — місто, назва котрого буквально означає (за популярною версією) поросле лісом місце. Це Лондон. Там поширений діялект Кокні. Ті, хто так говорять, особливо люблять римувати все підряд, а головне замінювати слова, на ті, що римуються з ними. Наприклад, “Телефон” = dog and bone.

Напевно Гоґард подорожував Англією, він же був художником. Якщо б він поїхав до Ліверпуля, то не побачив би того, що можна там зустріти в наш час. Це місто аж сто років по тому, у ХІХ ст. стало світовим центром торгівлі. Жителі Ліверпуля називаються — “Liverpudlians”, вони мають специфічний діялект — Scouse — (скхауз) — назва походить від однойменного матроського раґу з м’ясом.

Але повернімось до художників. Оскільки ці митці жили у добу Просвітництва, а це було понад 200 років тому, вони мали всього по два імені. В деяких культурах є традиція давати третє ім’я — середнє ім’я — Middle Name. Звідки і відколи це взялося? В Англії ця традиція існувала ще до XVII ст. для показу, що носій цього імени родовитий. В наш час батьки обирають середнє ім’я довільно, обирають або з типових імен, або з прізвищ. До прикладу, усі американці теоретично мають середнє ім’я. Ті ж, хто не має, у офіційних документах отримують на його місці абревіатуру NMN (no middle name).

Чи можна говорити у колах митців говорити про речі невисокі, наприклад, про туалети?

Чому так соромно сказати “туалет”? Вихованим людям часом буває соромно говорити про “неприємні речі”, не завжди світ же був таким відкритим, як тепер. Тому придумували, як делікатно оминати, “незручні слова” — еуфемізми.
Як тільки не називають туалет, особливо в англомовний краях: a bathroom, restroom, latrine, comfort room, powder room, toilet room, washroom, water closet, W.C., public lavatory, lav, convenience, а ще ціла купа ситуативних висловів. А як у нас кажуть?

А ще питання, на яке важко відповісти: для чого розділяють туалети на чоловічі і жіночі?

А в усьому ж є своя краса.

Фрідріх Шиллер багато роздумував про мистецтво, він вважав, що мистецтво і краса — це джерело задоволення, але без практичної користи. Мистецтво можна назвати грою, але не тому, що воно беззмістовне і дріб’язкове, а тому, що краса існує тільки для краси.

Для прикладу гляньмо на картину Вільяма Гоґарта “Опера жебраків” (за однойменним твором Джона Ґея).

William_Hogarth_016

А ви б пішли на оперу в понеділок?

Понеділки належать Місяцю!

Про понеділок:

Звідки походить слово “MONDAY”? Це день Місяця — латиною Dies Lunae , французькою Lundi, іспанською el Lunes, італійською Lunedi, навіть в японській культурі назва походить від Місяця. Тисячу років тому в Англії на понеділок казали mōnandæg, саме звідти взявся і німецький Montag. З понеділка починається тиждень у тих країнах, які мали міцну язичницьку традицію, наприклад у нас. Згідно з юдейським численням понеділок — другий день тижня. Так є і зараз у багатьох країнах, зокрема у США — зате, це перший робочий день, з чим і пов’язана стереотипна неприязнь до понеділка.

Слово, на позначення першого дня тижня в нас своє, місяці в нас також свої, а от “трамвай”, “фейсбук”, “сендвіч”, “ютуб” і “ок” ми позичили. Мови, так само, як і люди зичать і позичають слова. Часом крадуть, інколи нав’язують. Ви можете упізнати англіцизми за такими рисами:

— звукосполучення дж: бюджет, джаз, джентльмен, джемпер;
— звукосполучення ай, ей: інсайд, тролейбус, хокей;
— суфікс -инг (-інг): мітинг, пудинг.

Українські дні, як і місяці дуже логічні (напевно, за винятком суботи), зараз падає листя, тому  місяць листопад. А звідки взявся англійський листопад?

Слово “November”  прийшло а англійську із французької ще 800 років тому, а у французьку ще раніше із латини — де означало “дев’ятий місяць” — таким був римський календар, де рік починався із березня. Тисячу ж років тому в Англії листопад мав назву “Blotmonað” — “місяць крови”, час жертвоприношень.

Не дивно, дерева приносять листя у жертву зимі.

Так в листопаді вже холодно, бо й бабине літо-переліто закінчилося.

Літо-переліто.

Саме так у деяких народах називають “бабине літо” (а точніше ‘Re-summer’ у Латвії). В англійській мові період осіннього потепління у часи Шекспіра називали “All-Hallowe’en Summer”, а сучасну назву ”Indian Summer” вперше згадали у 1778 році в Америці. За однією із численних версій, американці так назвали нетиповий для осени період, маючи на увазі “ти що, літо, з глузду з’їхало, ти що індіанське?” (в той час не було ще політкоректности).

Вислів “A frog in the throat” (жаба в горлі) — передає такий стан, коли хочеться покашляти, щоб чіткіше говорити. Тому в листопаді треба носити шарфик.

Тигрові жаба залізла у горло,

Сіла і плечі розправила гордо.