15 квітня у вівторок у Школі конкурентних рішень KI School відбувся майстер-клас з писанкарства. Усі охочі мали можливість дізнатися про значення різних символів, різницю між писанкою, крашанкою, дряпанкою, мальованкою, техніки виконання писанок та їхні різновиди, а також створити власноруч свою великодню молитву-заклинання на яйці. Майстер-клас проводила наш адміністратор і писанкарка Ірина Женчур.
Писанка — це не є модний великодній атрибут! Писанка — це магія, молитва, заклинання! Розписування яєць тісно пов’язане з язичницькими віруваннями українців, які жили за сонячним календарем. Для наших предків Великдень був святом перемоги дня над ніччю, сонця над темрявою, життя над смертю. Писанка — символ сонця, вічності, своєрідне космічне яйце, з якого виникає всесвіт та народжується все живе.
Писанки використовували у всіх сферах життя для захисту від злих сил, дарували на добро, багатство, врожай, здоров’я, долю. А узори в давнину — це графічний запис молитви-прохання. У слов’ян яйце було початком всього, праобразом космосу. Вони вірили, що весь світ подібний до великого яйця: шкарлупа – це небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля. Роблячи писанки, наші прадіди намагались захиститись від усіх злих сил. Писанками прикрашали й хату – їх вішали біля образів, зазвичай по три, і залишали так до Вознесіння, а то й до наступних великодніх свят. З писанки видували вміст та нанизували на нитку.
Невід’ємною традицією Великодня є відвідування могил померлих родичів. І для них теж необхідно принести писанку. Її кладуть цілою, розбивають об хрест та кришать чи закопують (залежно від регіону). За часів язичництва, люди вірили у відроджувальну силу яйця та використовували його в похоронному обряді.
А шкарлупу зі свячених крашанок та писанок не можна було викидати будь-де, а тільки у проточну воду. Писанка мала доплисти до рахманів. Хто такі рахмани – тепер достеменно не відомо.
Ось, що розповідає про них гуцульська легенда: “У далекому підземному царстві живуть найправедніші ченці – рахмани. Все життя вони тільки моляться й постять за наші гріхи і провини. Може, це завдяки їхнім проханням Господь ще тримає нас на світі. Рахмани настільки праведні, що в них навіть немає часу. Вони не знають, коли який день і година, а тому ми маємо сповістити їх, коли ж то на землі святий Великдень”.
На Рахманський Великдень (припадає на 25-й день після Великодня) не роблять ніякої фізичної роботи. Карпатські старожили й донині після Світлого вівторка знову постять аж до цього свята предків.
Окрім того, на шкаралупі від писанки, яку кидають в ріку для рахманів, обов’язково має бути знак нескінченної дороги. Бо, якщо такого знаку не буде, шкаралупа не допливе до дивного острова і не перетвориться на свячене яйце, а рахмани не дізнаються про Великдень. Тоді може настати кінець світу.
Отримавши великодні знаки від земних родичів, рахмани на радощах дзвонять у дзвони, які можна почути, вийшовши на вершину найвищих гір і припавши вухом до землі. Але почути дзвони благочестивих родичів можуть тільки чесні і добрі люди, бо для грішників земля німує.”
З крашанками на Великдень було пов’язано багато ігор. Найпоширеніша – це “чиє яйце твердіше” – учасники бють яйця одне одного спершу гострим кінцем, потім тупим. Чиє розбилось – той програв та віддає крашанку переможцю.
Найдавнішу 500-літню писанку, виготовлену на шкарлупі яйця, було знайдено у Львові у серпні 2013 року під час вибору водозбірника на вул. Шевській, у центрі Львові. І вона дуже добре збереглась – приблизно на 80-90%. Знахідку виявили на глибині 5,5 метрів у водозбірнику, який датують XV–XVI ст. Зараз вона зберігається в Коломийському Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. До цього знаходили тільки керамічні писанки.
