Підчас онлайн-конференції у Polyglot Workshops я почув цікавий коментар: “Я прийшов, щоби дізнатися про секрет вивчення іноземних мов”. І сказав цене новачок серед поліглотів, а особа, яка роками успішно вивчала іноземні мови. Особа ерудована, яка, на мою думку, володіє на просунутому рівні більше ніж однією мовою. Але навіть для таких людей питання лишається відкритим: “Так у чому ж секрет вивчення іноземних мов?” Ми усі починаємо задумуватися про це у певний момент і шукати найпанацейнішу з усіх панацей – такий собі універсальний лайфхак.
Ну має ж бути якийсь секрет, так? Тобто, якщо існують такі люди, як я, які вивчають більше ніж 10 мов до переконливо високого рівня, цей процес має ставати кожного разу все легше і легше. Повинні ж існувати якісь прийоми для досягнення швидкого та якісного результату!
Зараз я відкрию усім свій найбільший секрет. І він досить простий.
Спробуйте побороти свій скептицизм перед поліглотом, який розповідає як вивчити іноземну мову, та дочитайте до кінця. Не буду говорити про традиційні речі, такі як науково обгрунтовані докази користності регулярних занять, використання різних методів навчання та доцільності користування різними матеріалами (хоча розуміння усіх цих речей, безумовно, є важливим для досягнення результату). Я збираюся поділитися з вами справжнім секретом. Поки ви зовсім не зневірилися у мені, мушу зазначити, що й сам дуже критично ставлюся до подібних “откровень”, коли бачу їх деінде. Тому прекрасно розумію, як це звучить зі сторони і не буду переливати з пустого в порожнє.
Я збираюся розвінчати пару міфів про тих, хто вивчає багато іноземних мов і про те, що відбувається “за лаштунками” процесу навчання.
Як швидко ви можете вивчити мову?
Перш за все, як же ж вам взагалі вдається так швидко вчити мови? Це питання мені не втомлюються задавати на усіх конференціях та майстер-класах, де я буваю, на курсах, де вчуся, а також при будь-якій нагоді у повсякденному житті.
Відповідь очевидна. Потрібно всього лише багато працювати. Але не тільки. Люди, які вивчають багато мов, з часом стають відмінними “симулянтами”. Ні, це не означає, що вони займаються шахрайством. Це лише значить, що вони набагато легше можуть дати собі раду там, де не впораються ті, хто вивчає ту ж саму мову роками. Для деяких людей ідея “оволодіння мовою за 3 місяці” (“Fluent in Three Months”) здається цілком реальною. Бенні у багаточисельних дисуксях відстоює право на життя цієї теорії, і я розумію, що не безпідставно. Без сумніву, він в сьому спеціаліст. Я ж гляну на проблему з іншого ракурсу.
Суть в тому, що окремі особи насправді здатні здаватися такими, що “оволоділи мовою за 3 місяці”, і це не є чимось неможливим. Я знаю, тому що мені це вдалося з німецькою. Але вивчення мови до рівня спроможності складання іспитів (письмових та усних), чого мені вдалося досягнути після 3 місяців вивчення німецької, вимагає настравді БАГАТО роботи. По суті, я вчився по 8 годин на день протягом усього першого місяця. Під час другого та третього місяців я навчався трішки менше, правда поєднував навчання з безперервним закріпленням вивченного на практиці, постійно спілкуючись з членами сім’ї, яка мене приймала. То були часи без скайпу та доброго інтернет-зв’язку, тому я майже не мав змоги контактувати зі своїми родичами та друзями з батьківщини. Оце і є повне занурення!
Я не маю ніяких надприродніх здібностей. Доводилося зустрічати людей (не поліглотів, не мовних ентузіастів, і навіть не просто геніїв), яким вдавалося зробити те ж саме. Це були звичайні, пересічні люди. Скоріш за все, я схоплюю якісь мовні нюанси порівняно швидше за них, тому що я вже робив щось подібне раніше. Досвід допомагає. Схожі за звучанням слова та граматичні паралелі з іншими мовами значно полегшують життя. Я переключався зі шведської та давньоісландської на німецьку мову, тож кожного разу був вже в якійсь мірі не новачок і не мусив починати з самого нуля.
Я прекрасно розумію, що в реальному житті далеко не усі мають змогу повністю, без усякого залишку, присвятити три місяці “вільному” оволодінню якоюсь мовою. Та й не кожному це дійсно потрібно. Я зустрічав людей, для яких нездоланним завданням було оволидіти хоча б азами мови за три роки. Постійна зосередженість, важка праця, мотивація та цілеспрямованість — це основні секрети успіху. То що ж там стосовно того найпотаємнішого секрету, про який я збирався розповісти?
Це той момент, коли усі чекають на універсальний лайфхак. Погодьтеся, “Корейська за тиждень” звучить привабливіше, ніж “Корейська за 10 днів”, навіть якщо останнє є реальнішим. Ми усі хочемо мати те, чого в нас нема, але бажано ще на вчора. Це глобальна хвороба нашого часу, коли ми можемо досягти будь-чого, натиснувши кнопочку на клавіатурі. Ніколи раніше доступ до інформаціїї не був таким легким. Але плюс у тому, що тепер ми можемо у реальному часі комунікувати між собою, де би ми не знаходилися, за допомогою блогів, влогів та інших онлайн-методів. Це той момент, коли неможливе стає можливим.
Наші розум та уява насправді набагато могутніші, ніж ми собі думаємо. Якщо говорити про вивчення мов, то те, що зі сторони для людини пересічної виглядає як “вільне володіння мовою”, насправді є поняттям дуже відносним. Ось чому ютюб-відео, у яких люди демонструють у записі своє володіння іноземними мовами, викликають певний сумнів.
Шнуровати черевики чи не шнуровати – питання чим!
Одного разу я почув, що якщо ти не знаєш, як буде “шнурівка” (наприклад, “shoelaces” – англійською), то ти недостатньо вільно володієш обраною мовою. Контраргумент був “але ти можеш обійтися в розмові іншими словами” і все одно говорити бігло. Особисто я вважаю, частина правди є в обох точках зору, але ніяка з них не є абсолютною істиною.
Думаю, “шнурівка” – забавне словечко, але не показник володіння мовою. Хоча тим, у кого англійська мова є рідною, воно знайоме з самого дитинства. Ми можемо знайти безліч прикладів в іноземних мовах, коли ми докладаємо суттєвих зусиль, щоби перекласти на рідну мову слова, які для носіїв є базовими. Це аж ніяк не означає, що ми втрачаємо “вільність” у володінні рідною мовою.
Суть дискусії про “шнурівку” як мірило володіння мовою, у тому, про що я часто замислювався сам та помічав за іншими знайомими поліглотами. Ми просто вміємо вільно володіти обраною мовою на тому рівні вивчення, на якому зараз знаходимося. Ми можемо легко давати собі раду у межах тих граматичних та лексичних знань, якими володіємо у певний момент. Ми вміємо заповнювати прогалини в знаннях за допомогою правильної вимови та майстерного використання відповідних мовних філлерів (вигуків, слів-паразитів, тощо). В нас з’являється здатність до маневрувань підчас розмови, коли ми можемо керувати нею, використовуючи свої сильні сторони та маскуючи прогалини у знаннях.
Все це в сумі стоворює видимість кращого володіння мовою, ніж воно є насправді. Це стає все легше з досвідом. А зі сторони часто вилгядає так, ніби в нас, поліглотів, є якийсь чарівний секрет, що допомагає нам досягати “вільного володіння” за короткі проміжки часу.
Певною мірою, ми справді можемо говорити бігло, але тут є один хитрий трюк: ми говоримо бігло, використовуючи той обмежений запас знань, який маємо на даний момент.
У цієї теорії є й інша сторона. Правда в тому, що ми УСІ мусимо заповнювати свої прогалини в знаннях з дуже широкого кола тем на шляху до омріяного “вільного володіння” мовою і бути спроможніми використовувати у розмові такі слова, як “шнурівка” без уникання незручних моментів в розмові. Короче кажучи, все зводиться до старих добрих, поколіннями перевірених методів, таких як просиджування незчисленних годин за навчанням, а потім вихід у люди для практичного застосування усього вивченого в теорії — і так по колу. Подекуди це доводиться робити навіть дорослим і навіть при спілкуванні рідною мовою. Єдине, що при вивченні будь-якої іноземної мови це трапляється частіше, а отже стає очевиднішим.
Переклад з англійської мови – Стрижкова О.